Пам'яті Мирослава Поповича

10 лютого на 88 році життя пішов з життя Мирослав Попович – заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії, директор Інституту філософії ім. Сковороди НАН України, а також головний редактор наукового журналу “Філософська думка” і член редакційної ради інтернет-видання “Релігія в Україні”.

Сьогодні 13 лютого у день похорону Мирослава Володимировича представники громадськості, райдержадміністрації, селищної ради зібралися  біля районної державної адміністрації щоб хвилиною мовчання вшанувати пам'ять Великого українського філософа. Відкриваючи  мітинг керівник апарату райдержадміністрації Юрій Кравченко зазначив , що це велика втрата для України, відійшов у засвіти Батько Української філософії, Мисленник, Людина, Моральний Авторитет Мирослав Володимирович Попович. Головний спеціаліст з питань інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації Дмитро Конопський  розповів присутнім учасникам мітингу про життя, творчість та досягнення Великого діяча України, та те як пов’язана доля Мирослава Володимировича із селищем Народичі.

Мирослав Володимирович Попович народився 12 квітня 1930 року в м.Житомирі. Батьки були вчителями мови. З 1930 року працювали в школі № 1 м.Ізяслава на Хмельниччині. В цій же школі розпочав навчання і Мирослав. Але вибухнула війна, яка круто змінила долю родини і завдала непоправних втрат. Батько пішов на фронт і загинув у бою з фашистами, захищаючи столицю України. Мати з двома малими дітьми вимушено залишилася в окупованому місті. Мирославу випало зазнати всіх жахів панування фашистського режиму на рідній землі. Після війни сім’я переїхала в селище Народичі, де проживав його дід.  У Народичах Мирослав закінчив середню школу №1 і в 1948 році   поступив на відділення логіки філософського факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. , який закінчив у 1953 році.

Упродовж 1953–1956 рр. працював вчителем історії, а згодом директором середньої школи в с. Золотий Потік Тернопільської області. У 1956 р. вступив до аспірантури Інституту філософії АН України (нині Інституту філософії імені Г. С. Сковороди). Відтоді все життя пов’язав з цим закладом. Після аспірантури працював молодшим науковим співробітником, вченим секретарем, старшим науковим співробітником відділу діалектичного матеріалізму, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу логіки і методології науки. З грудня 2001 р. очолював Інститут філософії імені Г. С. Сковороди. Коли у 1968 р. очолив відділ логіки наукового пізнання, Мирослав Попович  отримав визнання в світових логіко-­методологічних колах. Завдяки Мирославу Володимировичу у Києві проведено більшість Всесоюзних симпозіумів, виступав організатором міжнародних конгресів. З 1989 р. працював в Демократичній платформі, був головою першого Київського осередку Народного Руху. В нових історичних реаліях досліджував соціально-політичні процеси, що відбуваються у світі та Україні, а також — історію української філософської думки та національної культури. Пошуки ознаменувалися появою ґрунтовних книжок, присвячених Миколі Гоголю, Григорію Сковороді, світогляду східних слов’ян. Найбільш суспільний резонанс мала праця «Нарис історії української культури». У 2009 р. написав книгу «Культура: ілюстрована енциклопедія України», що висвітлює постаті і розкриває теми, які раніше подавалися в перекрученому вигляді. У 2011 р. побачила світ книга «Бути людиною». Мирослав Попович був учасником ініціативної групи «Першого грудня», що відіграла значну роль у виникненні та ідейній спрямованості Революції Гідності. Як директор інституту філософії ім. Сковороди НАН України, Мирослав Володимирович багато сил і енергії віддав адміністративній, науково-організаційній, педагогічній роботі.

Мирослав Попович був Головним редактор часопису «Філософська думка», президентом Філософського товариства України. Членом Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (гуманітарна секція), член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (до 2005 р.). Президент товариства «Україна-Франція», відзначений французьким орденом Почесного легіону. Почесний доктор ряду вищих навчальних закладів України. У здобутку чимало високих державних нагород, міжнародних відзнак: ордени «За заслуги» III та II ступенів, Почесна грамота Кабінету Міністрів України, відзнака HAH України «За наукові досягнення», «Золота медаль» Міністерства культури Республіки Вірменія. Лауреат премії «Людина року 2003» в номінації «Вчений року».